Меліховський період.
У 1892 році Антон Павлович купив невеликий маєток Меліхово неподалік станції Лопасня (нині — м.Чехов). Тут він прожив сім років, лікував селян, будував школи в Меліхові та інших селах, виїздив до губерній, охоплених голодом, працював дільничним лікарем під час епідемії холери. А ще особисто піклувався про сад, вирощував улюблені квіти — троянди. Саме в цей період написано більшість його зрілих творів, що уславили ім'я письменника. В одному з листів Чехов визнає: «Я тепер пишу набагато швидше, ніж раніше. Сюжетів зібралося прірва — і всі життєрадісні». Але далеко не все, створене у цей період, сповнене оптимізму: у багатьох творах письменник показує життя в усій його неприкрашеності, навіть жорстокості, розповідає про крах надій, про душевний надлом особистості («Палата № 6», «Учитель словесності», «Будинок із мезоніном», «Мужики», п'єси «Чайка» і «Дядя Ваня»).
Цей період став надзвичайно плідним. Письменник пише такі твори: «Палата №6», «Оповідання невідомої людини», «Будинок з мезоніном», «Мужики», п'єси «Чайка», «Дядя Баня».
Але загострення хвороби (туберкульоз) змушує письменника їхати на південь Франції, а потім оселитися в Ялті.